Блог

Зорі, очі весняної ночі!

Зорі, темряви погляди ясні!

То лагідні, як очі дівочі,

То палкії, мов світла прекрасні.

Одна зірка палає, мов пломінь,

Білі хмари круг неї, мов гори,

Не до нас посила вона промінь,

Вона дивиться в інші простори…

Інша зіронька личко ховає

В покривало прозореє срібне,

Соромливо на діл поглядає,

Сипле блідеє проміння дрібне.

Ти, прекрасна вечірняя зоре!

Урочисто й лагідно ти сяєш,

Ти на людське не дивишся горе,

Тільки щастя й кохання ти знаєш..

Леся Українка.

Творча діяльність – діяльність зі створення чогось нового, що входить не тільки в історію науки, мистецтва тощо, а й в історію розвитку самого творця.      

Універсальний принцип будь-якого розвитку проявляється в «природі творчості» (походженні нових видів), в творчій діяльності індивідуального суб`єкта та в еволюції культури. Ми не можемо говорити про «перенесення» біологічних законів на соціально детерміновану психіку або на історію людської цивілізації в цілому. Справа саме в універсальності фундаментальних правил теорії управління,  що зустрічаються в динаміці породження нового, де б це нове не виникало: в процесі філогенезу, в індивідуальній (науковій, технічній, художній) творчості людини, в історії культури людини.

Процес творчості, під час якого виникають нові комбінації, образи, ідеї з елементів, що зберігаються в довготривалій пам`яті, та знаходять на цій основі нестандартні рішення, є кульмінацією розумової діяльності.

Процес виникнення нового з необхідністю передбачає наявність чотирьох обов`язкових компонентів:

1. Еволюціонуючу популяцію.
2. Непередбачену мінливість еволюціонуючого матеріалу.
3. Відбір.
4. Фіксацію (успадкування в широкому сенсі) його результатів.

В творчій діяльності  цим компонентам відповідають:

1. Досвід суб`єкта, що включає в себе присвоєний ним досвід сучасників, в рівній долі й досвід передуючих поколінь.
2. Діяльність надсвідомості (інтуїції), тобто такі трансформації та рекомбінації  слідів (енграм) раніше отриманих вражень,  відповідність або невідповідність реальній дійсності якої встановлюється лише пізніше.
3. Діяльність свідомості, яка піддає гіпотези (своєрідні «психічні мутації») спочатку логічному відбору, а потім – експериментальній, виробничо-практичній та суспільно-практичній перевірці.
4. Закріплення результатів відбору в індивідуальній пам`яті суб`єкта та в культурній спадщині змінюючи поколінь.

У випадку розвитку цивілізації еволюціонує культура в цілому, однак нове (ідея, відкриття, винахід, етична норма тощо) спочатку виникає не в абстрактному міжособистісному просторі, а в індивідуальному матеріальному органі – мозку конкретної людини, винахідника, творця. Хоча еволюціонуючою одиницею в біології є популяція, відбір може діяти лише через окремих особин. Непередбаченість відкриття, його захищеність від втручання свідомості та волі представляють собою необхідну умову розвитку, подібно тому, як непередбаченість мутацій обов`язкова для біологічної еволюції. Повна раціональність (формалізація) та довільність перших етапів творчості зробили б цю творчість неможливою та означали б кінець розвитку цивілізації.

Для прикладу уявимо, що успіхи генної інженерії та удосконалена система виховання дозволили б формувати «ідеальних людей». Але вони стануть ідеальними лише з точки зору  наших сучасних, історично виниклих та неминуче обмежених уявлень про ідеал. Тим самим, ідеально запрограмовані люди можуть опинитися вкрай уразливими при зустрічі з майбутнім, яке буде вимагати непередбачених для них явищ.

Людство бореться за вирішення тієї чи іншої задачі, до яких воно відносно підготовлено. Тут ми знову зустрічаємося з непередбаченою невипадковістю  «психічних мутацій». Разом з тим, як вже йшлося раніше,  суспільний розвиток реалізується через діяльність конкретних особистостей, які активно перетворюють світ, через діяльність їх надсвідомості, в якій зароджуються наукові та технічні відкриття, новітні етичні норми та задумки художніх витворів. Лише індивідуальна знахідка  в області технології пізніше стає промисловою революцією, яка в свою чергу змінює раніше існуючі виробничі відносини.

П. Симонов зазначив: «Неусвідомленість первинних етапів творчості є захистом народжених гіпотез і задумів від консерватизму свідомості, від догматизму міцно засвоєних норм. За свідомістю залишаються функції формулювання проблеми,  а також вторинний відбір гіпотез, що породжуються надсвідомістю. Імовірнісна за своєю природою, надсвідомість не зводиться до випадкової рекомбінації слідів, що зберігаються в пам`яті. Її діяльність тричі каналізована: 1) раніше накопиченим досвідом, включаючи засвоєний досвід попередніх поколінь; 2) завданням, яке перед надсвідомістю ставить свідомість, що наштовхується на проблемну ситуацію; 3) домінуючою потребою». Нейрофізіологічні механізми функціонування надсвідомості практично збігаються з феноменом О. Ухтомського.

На думку вчених (Н. Данілова, Д. Колєсов, Є. Соколов, П.Симонов), творчість пов`язана з високим рівнем розвитку базисної потреби в пізнанні, отриманні нової інформації, яка задовольняється під час орієнтувально-дослідної діяльності. Потреба в новій, цінній інформації (під цінністю інформації розуміють збільшення ймовірності досягнення мети – задоволення потреби) має досить високий емоційний ефект і перебуває в реципрокних відношеннях з емоційно насиченим захисним безумовним рефлексом, пасивними формами якого є страх, депресія і тривожність, активною – агресія. Домінування захисних форм активності в поведінковому репертуарі суб`єкта призводить до гальмування орієнтувально-дослідної діяльності і зниження його творчих можливостей. І навпаки, посилення  орієнтувально-дослідної діяльності гальмує захисну домінанту, сприяючи розкриттю творчих здібностей людини.

Отже, трансформація слідів пам`яті підпорядкована домінанті – підсвідомому неформалізованому інтегральному образу-еталону, який відображає творчі інтереси та частково представлений у свідомості як провідна спрямованість думок. За допомогою механізму домінантного фокусу здійснюється цілеспрямований внутрішній пошук.

Процесуальний базис нейрофізіологічного механізму творчості полягає в інтеграції механізмів домінуючого фокусу та детекції новизни. Ключовими мозковими структурами цього процесу є ядра мигдалин, гіпокамп, лобні відділи кори головного мозку.

Кінцевими етапами творчого акту є швидке емоційне підкріплення усвідомленої нової думки: людина відчуває позитивно забарвлене (творче) хвилювання, яке стимулює подальшу розумову роботу – критичне оцінювання та всебічний розгляд гіпотези у плані свідомості.

Надсвідомість в незрівнянно більшій мірі, аніж свідомість (не кажучи вже про підсвідомість) реагує на зсуви тенденцій суспільного розвитку. В той час, як свідомості все оточуюче здається непорушним та стабільним на віки, найбільш чутливий сейсмограф надсвідомості вже реєструє підземні поштовхи змін, що насуваються. Так з`являються ідеї, настільки дивні та несподівані з точки зору пануючих норм, що свідомості сучасників важко змиритися з їх  передбаченою правотою.  Незважаючи на це, процес постійного наукового пошуку та творчого натхнення є запорукою позитивних результатів нашої роботи в забутньому!

Nodus

Деякі джерела та посилання:

1. Зб. "Бессознательное", Т IV, Конференція в Тбілісі
2. Вступ до психофізіології. І.Г. Тітов, Київ, 2011
3. Психофізіологія. Н.Н Данилова
4. Мотивований мозок. П.В. Симонов