Знайомтеся! Це вісімнадцятирічний Олександр, з Одеської області. Після жахливої ДТП в серпні 2018 року його юне життя було врятоване невтомною і впертою працею професіоналів реанімаційного відділення Одеської обласної клінічної лікарні, які вже не вперше з лап смерті виривають «безнадійних». В той час, коли батьки, рідні та не байдужі до їх сімейної трагедії люди, «вилазячи з шкіри» організовували, забезпечували за медичними показами переведення Сашка у вегетативному стані на подальше спеціалізоване відновне лікування та ранню нейрореабілітацію (1 місяця навіть з моменту ЧМТ не пройшло), пости в ФБ та повідомлення на інших відомих медійних ресурсах рясніли рядками висловів «експертів» про завідому неефективність та марнотратство подібних дій, мовляв не «по слухам знаємо» «йому треба просто щоденна фізкультура на дому чи в спортзалах, на стінах, яких красуються швецькі стінки, лежать спортивні мати і стоять фітнесові тренажери». Знайшлися і ті, які пропагували переведення в реабілітаційний заклад санаторно-курортного типу, штат яких складається в основному з фізичних терапевтів, мов «там басейн є і ціни нормальні…». Навіть не дивувало те, що звучали подібні пропозиції з вуст тих, хто вважає себе фахівцем з нейрореабілітації, адже закономірно, що для аматорів нейрореабілітація і фізкультура з масажами це одне і те ж, причому, що обіцянки в словосполученні «індивідуальна програма», як зазивні рекламні флаєра не соромляться роздавати кожному охочому (тільки от без вказівок про методики та конкретні методи) . Але тільки чомусь з них кожен посоромився видно так само публічно згадати про те, чи дійсно для даного клінічного випадку підходять такі поради, оскільки пацієнт в підгострому періоді тяжкої ЧМТ з функціонуючою трахеостомою, епіприступами, двосторонньою полісегментарною гіпостатичної пневмонією, тяжким нейротрофічним синдромом і імобілізаційним синдромом.

Врешті, показним псевдотурботам і реабілітаційному популізму не вдалося, переконати батьків хлопчика і зруйнувати їх розуміння та вибір, і тому сьогодні Олександр, не просто вийшов у короткий строк з вегетативного стану, а вже самостійно їсть, розмовляє ( з закритою ТСТ), вчиться ходити, самостійно займається.

Знову, послідовна своєчасна взаємно доповнююча співпраця профільних установ в формуванні єдиного відновного маршруту тяжкотравмованого, швидко дала доведений клінічний результат. Я часто чую від своїх колег з різних регіонів країни, коли вкотре приїжджаю з бригадою на консультацію та обстеження до котрогось з хворих з тривалим посткоматозним розладом свідомості після тяжкої ЧМТ, що пацієнту розпочинати нейрореабілітацію, на їх погляд, зарано.

Як правило, в таких випадках, оптимальні строки для старту ранньої реабілітації, навпаки вже, пропущено, і відділення реанімації/інтенсивної терапії чи нейрохірургічний стаціонар давно вже, по факту, перестали бути профільними для даного пацієнта, незважаючи навіть на наявність трахеостоми, пролежнів, спастичних контрактур, все можливих катетерів, пневмонії, тромбозів вен, тощо. Отож не дивно, що до цих хворих нас викликають не медики, а родичі пацієнтів, які з Інтернету чи у інший спосіб дізнаються про спеціалізовані заклади реабілітації в Україні, їх діяльність та можливості.

Однак, дякувати Богу, ситуація не кругом така, і в нашій орбіті все більше і більше з'являється лікувальних установ та лікарів, які у своїй щоденній роботі керуються зовсім іншими, прогресивними підходами та концепціями.

Олександр - герой саме от такої історії, а тому нині успішно завершив повний 6-и місячний безперервний курс спеціалізованої нейрореабілітації і повернувся назад на рідну Одещину ПЕРЕМОЖЦЕМ!

Звісно, попереду ще багато місяців соціальної інтеграції та вирішення ситуативних медичних аспектів, але зовсім з іншою якістю життя, ніж було в 2018 році.

Директор НПЦНР «Нодус» Кулик О.В.